Колонія Айнлаге, заснована 1790 року на правому березі Дніпра фламандцями із Західної Пруссії, була однією з найдавніших та найбільших менонітських колоній в Україні. Свою назву вона успадкувала від поселення на річці Ногат (нині село Язова на півночі Польщі). До 1914 року населення Айнлаге сягнуло 1500 осіб, а саме містечко перетворилося на потужний економічний центр. Тут процвітали землеробство, промисловість і торгівля: працювали заводи сільгосптехніки Х. Унгера та Й. Фрізена, великі млини Х. Унгера і К. Мартена, а також безліч дрібних підприємств — від лісопилень до столярних майстерень. Потужним імпульсом для цього стрімкого розвитку стало прокладання через Айнлаге Другої Катерининської залізниці на початку ХХ століття.
Саме на хвилі економічного піднесення з’явилася головна окраса поселення — менонітська церква Айнлаге. До її зведення богослужіння проходили у звичайній сільській школі. Будівництво, яким керували Петер Раймер, Якоб Фрезе та Авраам Унгер, завершилося 27 грудня 1900 року і обійшлося у 17 тисяч карбованців. Храм спроєктували у псевдоготичному стилі з великими стрілчастими вікнами та кам’яними розетами на фасадах, що є характерними для західноєвропейських соборів. Серед дослідників існує гіпотеза, що архітектурний проєкт запозичили у менонітської церкви селища Хойбуден (нині Стоги біля Мальборка у Польщі), однак архівні фотографії початку ХХ століття цього не підтверджують.
З вулиці церковне подвір’я відгороджував високий цегляний мур із пишно оздобленими воротами. Внутрішній простір храму, що міг вмістити до 400 вірян, залишався традиційним для менонітської архітектури: це було видовжене прямокутне святилище розміром 12 на 24 метри. Вздовж довгої зовнішньої стіни на підвищенні височів амвон для проповідей, а навпроти нього знаходився балкон із фісгармонією — інструментом, що зовні нагадує піаніно, але звучить як орган.
Задля підтримання скромності, порядку та максимальної зосередженості на молитві, простір був суворо сегрегованим — чоловіки та жінки користувалися окремими входами. Поруч із чоловічим входом облаштували кімнату для солістів хору, яка мала прямий вихід до святилища.
Історія цієї величної споруди виявилася короткою. У 1927 – 1932 роках, під час будівництва Дніпровської ГЕС, колонія Айнлаге потрапила в зону майбутнього затоплення, і будівлю церкви розібрали назавжди.