Якісна освіта відігравала для менонітів надзвичайно важливу роль. У протестантській етиці вона вважалася не просто інструментом для побудови кар’єри, а фундаментальним обов’язком людини перед Богом. Згідно з цими переконаннями, кожен має індивідуальне Боже покликання, яке зобов’язаний реалізувати з максимальною ефективністю. Саме тому розбудова мережі шкіл, гімназій та училищ завжди була для менонітів безумовним пріоритетом. Найвідоміші з таких закладів постали на території колоній Хортиця та Розенталь (нині — Верхня Хортиця, що є частиною Запоріжжя).
Однією з найвидатніших освітніх споруд стала будівля Хортицької жіночої гімназії, зведена у 1904 році на самісінькому кордоні цих двох поселень. Її будівництво обійшлося у вражаючу на той час суму — 39 тисяч карбованців. Левову частку витрат взяли на себе благодійники, зокрема Катарина Вальман, яка особисто пожертвувала 10 тисяч.
Нова двоповерхова споруда вийшла оригінальною та багатою на архітектурні деталі, демонстративно контрастуючи з традиційно скромним менонітським житлом. Її еклектичний фасад гармонійно поєднав риси голландського неоренесансу та модерну. Вишукані візерунки з червоної та білої цегли, аркові вікна другого світла і загальний силует робили гімназію схожою на типові кам’яниці Північної Європи.
На першому поверсі школи для дівчат розміщувалися вестибюль, чотири класні кімнати, лабораторія та помешкання викладачів. На другому — простора актова зала для щоденних молитов, концертів та громадських зборів. Поверхи з’єднували металеві сходи з литими перилами від місцевого підприємства «Лепп і Вальман». Гімназія мала настільки високу репутацію, що сюди приїжджали вчитися не лише менонітки, а й представниці інших християнських конфесій.
«Медхеншуле» швидко стала осередком не лише освіти, а й передових громадських ініціатив. У 1910 році в її стінах Петро Бузук заснував першу в країні природоохоронну організацію — Хортицьке товариство оберігачів природи. Воно взяло під захист унікальні лісові масиви, скелі, степові ділянки та багатовікові дуби правобережжя і острова Хортиця. Товариство навіть викупило кілька десятин скелястого узбережжя Дніпра, врятувавши його від перетворення на промисловий кар’єр.
У 1920 році гімназію переформатували на змішану трудову школу. Згодом у цих історичних стінах запрацювала загальноосвітня школа № 81, яка функціонувала аж до 2024 року. На жаль, влітку 2026 року частина унікальної будівлі зазнала сильних руйнувань внаслідок авіаційного удару російських військ.
Іншим знаковим освітнім осередком став інститут (училище) підготовки вчителів, будівля якого збереглася неподалік жіночої гімназії. Споруду, зведену у 1912 році за 20 тисяч карбованців, офіційно відкрили роком пізніше.
Архітектура інституту яскраво відображає стиль модерн. Особливу увагу привертає ризаліт із центральним входом, що увінчаний високим голландським щипцем, а вікно другого поверху має класичні для модерну обриси.
Після подій Першої світової війни тут розмістили лікарню Червоного Хреста. У радянські ж часи будівлю знову повернули до освітянських потреб, відкривши в ній загальноосвітню школу, яка успішно працює там і дотепер.